Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Молі, та перестань, давно вже пора звикнути до його імені... послухай, я не можу обіцяти, що ніхто не постраждає, цього не пообіцяє ніхто, але ми зараз у набагато кращій ситуації. Ти тоді не була в Ордені, тобі важко зрозуміти. Тоді на кожного з наших припадало не менше двадцяти смертежерів, і вони виловлювали нас по одному...
Гаррі знову згадав фотографію й сяючі обличчя батьків. Він знав, що Муді й далі за ним стежить.
— Не переживай за Персі, — зненацька втрутився Сіріус. — Він іще змінить свою думку. Це лише питання часу, коли Волдеморт почне діяти відкрито. Тоді все міністерство благатиме, щоб ми їм пробачили. Хоч я не впевнений, що зможу пробачити, — гірко додав він.
— А щодо того, хто опікуватиметься Роном і Джіні у разі вашої з Артуром смерті, — ледь-ледь усміхнувся Люпин, — невже ти гадаєш, що ми дамо їм померти з голоду?
На обличчі місіс Візлі з'явилася непевна усмішка.
— Я така дурна, — пробубоніла вона знову, витираючи очі.
Але десять хвилин по тому, зачиняючи за собою двері до спальні, Гаррі не думав, що місіс Візлі дурна. Він і досі бачив своїх батьків, що всміхалися йому зі старої фотки, не здогадуючись, що їхнє життя, як і життя багатьох тих, що стояли поряд, наближалося до завершення. Картини, витворені ховчиком, що почергово зображав мертвим кожного члена родини місіс Візлі, блискавично миготіли перед його очима.
Шрам на чолі несподівано запік, а в животі різко замлоїло.
— Перестань, — рішуче сказав Гаррі, потираючи свій шрам, — і біль ущух.
"Це перша ознака божевілля, коли починаєш розмовляти з власною головою", — пролунав підступний голос з порожньої картини на стіні.
Гаррі не звернув на нього уваги. Він почувався дорослим, як ще ніколи досі, і йому здавалося неймовірним, що годину тому він іще переживав через якусь там крамничку жартів або через те, кому дістався значок старости.