Гаррі Поттер і орден Фенікса
— Так, — підтвердив Гаррі.
— І скільки їх?
— Лише двоє.
— А нам треба трьох, — приголомшено, але рішуче сказала Герміона.
— Чотирьох, Герміоно, — насупилася Джіні.
— Здається, нас тут шестеро, — спокійно полічила всіх Луна.
— Не мели дурниць, ми не всі летимо! — розсердився Гаррі. — Послухайте, ви... — показав він на Невіла, Джіні й Луну, — ви тут ні до чого, вам не...
Ті бурхливо запротестували. Шрам заболів ще дужче. Не можна було гаяти жодної миті. Часу на суперечки не було.
— Добре, як собі хочете, — кинув він, — але якщо ми не знайдемо ще тестралів, ви все одно не зможете...
— Ой, та вони ще прийдуть, — впевнено сказала Джіні, дивлячись, як і Рон, у зовсім протилежний бік і, очевидно, вважаючи, що дивиться саме на коней.
— Чого ти так гадаєш?
— Може, це для вас новина, але ви з Герміоною заляпані кров'ю, — незворушно пояснила Джіні, — а ми знаємо, що Геґрід заманює тестралів сирим м'ясом. Саме тому, мабуть, і ці тут з'явилися.
Тієї миті Гаррі відчув, як його щось легенько смикнуло за мантію, і побачив, що тестрал облизує його вогкий від Ґропової крові рукав.
— Ну що ж, — сказав Гаррі, а в голові його сяйнула цікава думка, — ми з Роном вилітаємо на цих двох, а Герміона побуде з вами, щоб заманити інших тестралів...
— Я тут не залишуся! — розсердилася Герміона.
— То й не треба, — усміхнулася Луна. — Дивіться, їх уже більше... мабуть, запах від вас таки нічогенький...
Гаррі обернувся. Між деревами, притискаючи до боків великі шкірясті крила й світячи в темряві очима, до них продиралося ще шестеро-семеро тестралів. І що було робити?
— Гаразд, — сердито буркнув він, — тоді — на коні.