Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Так? — знову розхвилювалася Амбридж. — І що ж ви хотіли йому сказати?
— Ми... ми хотіли сказати, що все вже г-готове! — заходилася плачем Герміона.
— Що готове? — Амбридж знову схопила її за плечі й труснула. — Що готове, дівчино?
— 3б... зброя, — відповіла Герміона.
— Зброя? Зброя?! — очі Амбридж трохи не луснули від збудження. — Ви розробили якийсь спосіб опору? Зброю, щоб використати її проти міністерства? За наказом Дамблдора, зрозуміло?
— Т-т-так. — затиналася Герміона, — але він був змушений звідси піти, перш ніж ми її закінчили, а т-т-тепер ми все зробили і н-н-не знаємо, як йому про це с-с-сказати!
— Що це за зброя? — хрипко спитала Амбридж, усе ще стискаючи Герміонині плечі своїми куцими пальцями.
— Ми с-с-самі не розуміємо, — зашморгала носом Герміона. — Ми т-т-тільки зробили те, що нас п-п-попросив професор Д-д-дамблдор.
Амбридж радісно випросталась.
— Веди мене до цієї зброї. — звеліла вона.
— Я не покажу... їм,  — пронизливо вискнула Герміона, крізь пальці поглядаючи на слизеринців.
— Ти тут не став нам умов, — різко сказала професорка Амбридж.
— Добре, — знову заридала в долоні Герміона. — Добре... нехай дивляться, може, використають її проти вас! Якщо чесно, то я хотіла б, аби ви покликали якомога більше людей... хай приходять і дивляться! Ц-це вам буде добра наука... ой, як би було чудово, якби ц-ціла школа довідалася, де вона і як нею к-користуватися, а тоді, якби ви когось роздратували, вам би п-показали, де раки зимують!
Ці слова справили на Амбридж могутнє враження. Вона підозршиво зиркнула на інквізиторськиїї загін, затримавши на якусь мить вирячені очі на Мелфоєві, що не встиг приховати пожадливий і нетерплячий вираз обличчя.
Амбридж досить довго розглядала Герміону, а тоді промовила, як їй, очевидно, здавалося, материнським голосом.
— Що ж, дорогенька, підемо вдвох... і ще візьмемо Поттера, так? Ходімо.
— Пані професорко, — втрутився Мелфой, — мені здається, з вами має піти представник загону, щоб простежити...
— Я міністерський працівник найвищої кваліфікації, Мелфою! Невже ти вважаєш, що я сама не впораюся з двома підлітками, які не мають чарівних паличок? — гостро спитала Амбридж. — До того ж, думаю, що цю зброю не варто бачити іншим школярам. Залишайтесь тут до мого повернення і простежте, щоб ніхто з них, — вона показала на Рона, Джіні, Невіла й Луну, — не втік.
— Ясно, — похмуро й розчаровано буркнув Мелфой.
— А ви йдіть попереду й показуйте мені дорогу, — націлила Амбридж чарівну паличку на Гаррі й Герміону. — Ведіть.