Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Я... не...
Снейп щосили відштовхнув Гаррі від себе і той боляче гепнувся на підлогу.
— Не смій нікому говорити про побачене! — заревів Снейп.
— Не буду, — підвівся Гаррі й позадкував якомога далі від Снейпа. — Не буду, звичайно, я не...
— Геть звідси, геть! Не хочу тебе більше бачити у своєму кабінеті!
Гаррі кинувся до виходу, а над його головою розбилася посудина з дохлими тарганами. Він вискочив за двері і так чкурнув, що зупинився аж тоді, коли його зі Снейпом уже розділяли три поверхи. Важко дихаючи, притулився до стіни й почав розтирати синець на руці.
Не мав жодного бажання так рано повертатися до ґрифіндорської вежі чи переповідати побачене Ронові й Герміоні. Гаррі почувався таким переляканим і нещасним не тому, що на нього кричали і шпурлялися банками. Просто він знав, як то буває, коли тебе принижують на очах у інших, чудово розумів, що відчував Снейп, коли його батько над ним глумився, а судячи зі щойно побаченого, батько й справді був зухвалий і зарозумілий — на чому завжди й наголошував йому Снейп.