Гаррі Поттер і орден Фенікса

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ —
Кентавр і ябеда
— Герміоно, тепер ти, мабуть, шкодуєш, що відмовилася від курсу віщування? — дурнувато всміхнулася Парваті.
Минуло два дні після звільнення професорки Трелоні, і Парваті за сніданком підкручувала собі чарівною паличкою вії, дивлячись на своє віддзеркалення в ложці. Цього ранку мав відбутися перший урок у Фіренце.
— Не надто, — байдуже відповіла Герміона, читаючи "Щоденного віщуна". — Я ніколи не захоплювалася кіньми.
Вона перегорнула сторінку й почала переглядати статті.
— Він не кінь, а кентавр! — обурилася Лаванда.
— Розкішний кентавр... — зітхнула Парваті.
— У нього все одно чотири ноги, — незворушно заперечила Герміона. — До речі, я чомусь думала, що звільнення Трелоні вас засмутило.
— Засмутило! — запевнила її Лаванда. — Ми ходили її провідувати, подарували їй нарциси... не ті від Спраут, що ґелґочуть, а гарні.
— І як там вона? — поцікавився Гаррі.
— Сумує, бідолаха, — співчутливо відповіла Лаванда. — Розповідала нам зі слізьми, що краще назавжди піде з замку, ніж лишатиметься тут з Амбридж. І я її розумію, адже Амбридж повелася з нею жахливо!
— Мені чомусь здається, що Амбридж тільки починає показувати зуби, — похмуро сказала Герміона.
— Це неможливо, — заперечив Рон, наминаючи яєчню з шинкою. — Вона вже стільки всього показала, що гірше й бути не може.
— Згадаєте мої слова — вона ще захоче помститися Дамблдорові за те, що призначив нового вчителя і не порадився з нею, — згорнула газету Герміона. — Тим паче, що це знову напівлюдина. Пригадайте вираз її обличчя, коли вона побачила Фіренце.
Після сніданку Герміона пішла на урок числомагії, а Гаррі з Роном подалися за Парваті й Лавандою на віщування.
— Ми що, не йдемо в Північну вежу? — здивувався Рон коли Парваті минула мармурові сходи.
Парваті зневажливо зиркнула на нього через плече.
— А як би Фіренце мав лізти по тій драбині? Ми будемо в одинадцятому кабінеті, про це вчора повідомлялося на дошці оголошень.
Одинадцятий кабінет був на першому поверсі в коридорі, що починався з вестибюлю навпроти Великої зали. Гаррі знав, що уроки в цьому кабінеті проводили рідко і він більше нагадував занедбану комору чи склад. Та зайшовши туди за Роном, він приголомшено виявив, що стоїть посеред лісової галявинки.
— Як це?..
Підлога кабінету була вкрита пружним мохом, тут і там росли дерева. Вкрите листям гілля тріпотіло біля вікон і попід стелею, тому всю кімнату пронизували косі промені м'якого, мерехтливого, зеленого світла. Учні, що поприходили раніше, сиділи просто на землі, спираючись спинами на стовбури дерев чи на валуни, обхопивши руками коліна чи поскладавши руки на грудях. Вигляд у всіх був досить нервовий. Посеред галявинки, де не було дерев, стояв Фіренце.
— Гаррі Поттер, — подав він Гаррі руку, коли той зайшов.
— Е-е... вітаю, — потис Гаррі руку кентаврові, що, не кліпаючи, дивився на нього своїми неймовірно блакитними очима, але не всміхався. — Е-е... радий вас бачити.
— І я, — вклонився кентавр, схиливши біляву голову. — Було провіщено, що ми зустрінемося знову.
Гаррі помітив на грудях кентавра синець у формі копита. Повернувшись до учнів, що сиділи на землі, побачив їхні захоплені погляди. Усіх, либонь, глибоко вразило, що він так по-приятельськи привітався з Фіренце, якого вони, здається, просто побоювалися.
Коли зачинилися двері й останній учень сів на пеньок біля кошика для сміття, Фіренце жестом обвів кімнату.
— Професор Дамблдор люб'язно влаштував нам у цьому кабінеті, — сказав він, коли всі стихли, — імітацію мого природного середовища. Я волів би навчати вас у Забороненому лісі, де я до цього понеділка жив... але тепер це неможливо.
— Даруйте... е-е... пане професоре... — затамувавши подих, підняла руку Парваті, — ...але чому неможливо? Ми там були з Геґрідом, нам геть не страшно!
— Тут ідеться не про вашу відвагу, — пояснив Фіренце, — а про мене самого. Я не можу повернутися в ліс. Мене вигнали з табуна.
— З табуна? — розгублено перепитала Лаванда, і Гаррі бачив, що вона подумала про худобу. — Що... ага!
Нарешті вона збагнула. — То вас є більше?  — спантеличено спитала вона.
— А правда, що Геґрід розводив вас як тестралів? — поцікавився Дін.
Фіренце повільно-повільно повернув голову до Діна, і той збагнув, що бовкнув щось дуже образливе. — Я не... тобто... пробачте, — пробелькотів він ледь чутно.
— Кентаври не служать людям і не розважають їх, — спокійно пояснив Фіренце. Запала мовчанка, а Парваті знову підняла руку.
— Вибачте, пане професоре... а чому вас вигнали інші кентаври?
— Бо я погодився працювати у професора Дамблдора, — відповів Фіренце. — Вони вважають, що це зрада.
Гаррі пригадав, як майже чотири роки тому кентавр Бейн вилаяв Фіренце, бо той на своїй спині вивіз Гаррі в безпечне місце. І Бейн обізвав його за це "конякою". Цікаво, чи то Бейн ударив Фіренце в груди?
— Почнемо урок, — сказав Фіренце, змахнув своїм довгим білим хвостом, підняв руки до листя над головою, а тоді поволі їх опустив. Одразу в кімнаті потемнішало, і ось лісова галявина оповилася сутінками, а на стелі з'явилися зірки.
Почулося захоплене охкання, а Рон вигукнув:
— Оце так!
— Лягайте на спини, — спокійно вів далі Фіренце, — і дивіться на небеса. Там для тих, хто бачить, написано долю наших рас.
Гаррі розлігся й задивився на стелю. Згори до нього блимала червона зірка.
— Я знаю, що ви на уроках астрономії вивчили назви планет і їхніх супутників, — лунав спокійний Фіренців голос, — а ще накреслили карти руху зірок по небі. Кентаври століттями розгадували таємниці цього руху. Ми дослідили, що в небі над головою можна побачити проблиски майбутнього...
— Професорка Трелоні навчала нас астролога! — Парваті, лежачи на спині, схвильовано витягла перед собою руку і так її й тримала. — Марс призводить до нещасних випадків, опіків і всього такого, а коли він утворює отакий, як зараз, кут із Сатурном... — вона намалювала в повітрі прямий кут, — ...то це означає, що треба дуже обережно поводитися з гарячими предметами...