Гаррі Поттер і орден Фенікса
І з виглядом найвищого задоволення Амбридж вийшла з кімнати, залишивши по собі мертву тишу.
*— Заборонено, — простогнала Анжеліна ввечері у вітальні. — Заборонено. Ні ловця, ні відбивачів... то що ж нам тепер робити?
Зовсім не відчувалося переможного настрою. Скрізь, куди не глянь, Гаррі бачив нещасні й сердиті обличчя. Гравці команди посідали біля каміна — всі, окрім Рона, якого після закінчення гри ніхто не бачив.
— Це так несправедливо, — безпорадно пожалілася Алісія. — А як же тоді Креб, що вгатив бладжером уже після свистка? Йому вона хіба заборонила грати?
— Ні, — проказала нещасна Джіні, що сиділа з Герміоною біля Гаррі. — Його покарали переписуванням тексту, я чула, як за вечерею Монтеґю з цього приводу реготав.
— А заборонили грати Фредові, хоч він нічого й не зробив! — розлючено застукала себе кулаком по коліні Алісія.
— Це не моя вина, — вишкірився Фред, — якби ви втрьох мене не тримали, я з нього зробив би котлету.
Гаррі тоскно поглядав у темне вікно. Там падав сніг. Упійманий снич кружляв по вітальні. Учні стежили за ним, мов загіпнотизовані, а Криволапик стрибав з крісла на крісло, намагаючись його зловити.
— Я йду спати, — поволі підвелася Анжеліна. — Може, виявиться, що це був страшний сон... може, завтра я прокинуся й зрозумію, що ми ще навіть не грали...
Невдовзі вслід за нею пішли Алісія й Кеті. Пізніше, люто на всіх зиркаючи, попленталися спати Фред і Джордж, а за ними подріботіла й Джіні. Біля каміна залишилися тільки Гаррі та Герміона.
— Ти Рона ніде не бачив? — тихенько спитала Герміона.
Гаррі похитав головою.
— Мабуть, він нас уникає, — припустила Герміона. — Як ти гадаєш, де він?..
І саме тієї миті вони почули за спиною рипіння — відхилився портрет Гладкої Пані і крізь отвір до вітальні заліз Рон. Він був поблідлий, з припорошеним снігом волоссям.
Побачив Гаррі з Герміоною і завмер на місці.
— Де ти був? — схопилася стривожена Герміона.
— Гуляв, — відмахнувся Рон. Він і досі був у квідичній формі. — Ти аж задубів, — занепокоїлася Герміона. — Іди погрійся!
Рон пошкандибав до каміна і, не підводячи очей, бухнувся в найдальше від Гаррі крісло. Снич усе ще кружляв над їхніми головами.
— Пробачте, — буркнув Рон, дивлячись собі під ноги.
— За що? — здивувався Гаррі.
— За те, що я вбив собі в голову, ніби вмію грати в квідич, — пояснив Рон. — Я завтра піду з команди.
— Якщо ти підеш, — спалахнув Гаррі, — то в команді залишиться всього троє гравців. — І у відповідь на спантеличений Ронів погляд додав: — Мені заборонили грати довічно. А ще Фредові й Джорджу.
— Що? — вереснув Рон.
Герміона все йому розповіла, бо Гаррі просто не мав на це сили. Коли вона закінчила, на Рона боляче було дивитися.
— Це все через мене...
— Ти ж не змушував мене бити Мелфоя, — сердито заперечив Гаррі.
— ...якби я так жахливо не зіграв у квідич.
— ...це ніяк не стосується бійки.
— ...та пісня сильно мене дістала.
— ...та вона б кого завгодно дістала.
Герміона підвелася, відійшла до вікна, подалі від суперечки, й задивилася на сніг, що кружляв за вікном.
— Та годі вже тобі! — вибухнув Гаррі. — Нам і так погано, а тут ще ти собі голову попелом посипаєш!
Рон нічого не відповів, лише втупився, бідний, у мокрий край своєї мантії. За якийсь час сказав глухим голосом:
— Мені ще ніколи в житті не було так паскудно.
— Ти не один такий, — гірко всміхнувся Гаррі.
— Знаєте, — сказала тремтячим голосом Герміона, — здається, є одна штука, яка поліпшить вам настрій.
— Та ну? — скептично скривився Гаррі. — Так, — і Герміона відвернулася від чорного засніженого вікна, широко всміхаючись. — Геґрід повернувся.