Гаррі Поттер і орден Фенікса
Гаррі кинувся, щоб підняти листа, але тітка Петунія його випередила.
— Беріть, якщо хочете, — сказав Гаррі, — я однак почую, що там. Бо це ревун.
— Викинь листа, Петуніє! — заволав дядько Вернон. — Не торкайся, це може бути небезпечно!
— Листа прислали мені, — тремтячим голосом витиснула з себе тітка Петунія. — Мені, Верноне, дивись! "Місіс Петунії Дурслі, кухня, будинок номер чотири, Прівіт-драйв..."
Вона перелякано затамувала подих. З червоного конверта заклубився дим.
— Відкрийте листа! — крикнув Гаррі. — Негайно! Це все одно станеться!
— Ні.
Рука тітки Петунії тремтіла. Вона перелякано роззирнулася по кухні, ніби шукала шляху до втечі, але було пізно — конверт спалахнув. Тітка Петунія заверещала й випустила його з рук.
Пронизливий голос, що лунав з палаючого листа, заполонив кухню, відлунюючи від стін:
— Петуніє, пам'ятай моє останнє...
Здавалося, тітка Петунія зараз зомліє. Вона впала в крісло біля Дадлі, затуливши лице руками. Рештки листа безшумно зотлівали на попіл.
— Що це таке? — захрипло спитав дядько Вернон. — Що?.. Я не... Петуніє?
Тітка Петунія не відповіла. Дадлі, роззявивши рота, дурнувато втупився очима в маму. Тиша ставала нестерпною. Розгублений Гаррі дивився на тітку, а його голова розколювалася від болю.
— Петуніє, люба? — боязко мовив дядько Вернон. — П-пе-пе-туніє?
Петунія підвела голову. Вона досі тремтіла. Ковтнула слину.
— Хлопець... хлопець повинен залишитися, Верноне, — ледь чутно проказала вона.
— Щ-що?
— Він залишиться, — повторила вона, не дивлячись на Гаррі. Потім знову встала.
— Він... але ж, Петуніє...
— Якщо ми його виженемо, сусіди почнуть пліткувати, — сказала вона. Тітка, хоч і досі бліда, знову заговорила так, як завжди — жваво і різко. — Задаватимуть дурні питання, захочуть знати, де він дівся. Мусимо його залишити. Дядько Вернон здувався, мов стара шина.
— Але Петуніє, люба...
Тітка Петунія не звертала на нього уваги. Вона повернулася до Гаррі.
— Сидітимеш у своїй кімнаті, — звеліла вона. — 3 будинку — ні на крок. А тепер — спати.
Гаррі не поворухнувся.
— Від кого був той ревун?
— Нічого не питай, — відрізала тітка Петунія.
— Ви підтримуєте зв'язок з чарівниками?
— Я сказала — спати!
— Що це означало? Про що треба пам'ятати?
— Спати!
— А як?..
— ТИ ЧУВ, ЩО СКАЗАЛА ТІТКА?! НЕГАЙНО СПАТИ!!!