Гаррі Поттер і келих вогню
Дамблдор гостро поглянув на Гаррі.
— Невіл ніколи не розповідав, чому він виховувався в бабусі? — спитав професор.
Гаррі заперечливо похитав головою, дивуючись, як досі, за чотири роки, ні разу про це в Невіла не питав.
— Так, ішлося про батьків Невіла, — підтвердив Дамблдор. — Його батько, Френк, як і професор Муді, був аврором. Їх з дружиною катували, щоб випитати, куди подівся Волдеморт після зникнення. Ти це чув.
— То вони мертві? — тихо спитав Гаррі.
— Ні, — у голосі Дамблдора вчувалася гіркота, — вони збожеволіли. Зараз обоє в лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо. Невіл з бабусею на кожних канікулах їх провідує. Та батьки його не впізнають.
Гаррі сидів, вражений почутим. Він і не здогадувався... Жодного разу за чотири роки не поцікавився...
— Лонґботоми були дуже відомі, — вів далі Дамблдор. — На них напали після падіння Волдеморта — тоді, коли всі думали, що їм нічого не загрожує. Ці напади викликали хвилю неймовірного обурення. Міністерство зазнавало шаленого тиску, всі вимагали впіймати тих, хто це зробив. На жаль, свідчення Лонґботомів, з огляду на їхній стан, були не дуже вірогідні.
— То Кравчів син і справді міг бути непричетним? — задумливо спитав Гаррі.
Дамблдор похитав головою:
— Я не маю про це ані найменшого уявлення.
Гаррі мовчки дивився на вируючу сріблясту речовину в чаші. Йому нестерпно кортіло поставити ще два запитання... та вони стосувалися живих людей...
— А містер Беґмен... — не стримався він.
— Його більше не звинувачували в темних справах, — спокійно відповів Дамблдор.
— Розумію, — квапливо сказав Гаррі, не відводячи погляду від сита спогадів, яке після того, як професор перестав додавати туди свої думки, вирувало набагато повільніше. — А... е-е-е...
Але сито спогадів запитало замість нього: на його поверхні з'явилося обличчя Снейпа. Дамблдор зиркнув на нього, а тоді перевів погляд на Гаррі.
— Так само, як і професора Снейпа, — мовив він.
Гаррі глянув у ясно-блакитні очі Дамблдора, і те, що він дуже хотів знати, зірвалося з язика раніше, ніж він це усвідомив:
— Професоре, чому ви вважаєте, що він справді перестав підтримувати Волдеморта?
Кілька секунд Дамблдор дивився на Гаррі, а тоді сказав:
— Гаррі, це стосується тільки професора Снейпа й мене.
Гаррі зрозумів, що розпитування закінчено, Дамблдор не сердився, але якась нотка в його голосі сповістила Гаррі, що йому час іти. Він підвівся, Дамблдор теж.
— Гаррі, — сказав професор, коли Гаррі підійшов до дверей. — Будь ласка, нікому не кажи про Невілових батьків. Він має право сам про це розповісти — коли буде готовий.
— Так, пане професоре, — кивнув Гаррі й повернувся, щоб вийти.
— І ще...
Гаррі озирнувся.
Дамблдор стояв над ситом спогадів, котре відкидало на його обличчя сріблясті плями світла. Він здавався старим, як ніколи. Коротку мить він мовчки дивився на Гаррі, а тоді сказав:
— Хай тобі пощастить на третьому завданні.