Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Глянувши на парасольку, Геґрід почухав собі бороду.
— Не варто було нервуватиси, — винувато промовив він, — але всьо одно нічого не вийшло. Хтів обернути його на свиню, але, бачу, він уже й так був справжнісінький свинтус, тож бракувало тілько Дрібнички. — Нахмуривши кошлаті брови, Геґрід спідлоба подивився на Гаррі. — Я був би вдячний, якби в Гоґвортсі ти нікому не казав про се, — попросив він. — Я… е-е… взагалі не повинен насилати чари. Мені дозволено тілько трошки скористатиси з магії, аби йти за тобов, передавати листи й таке інше, і це одна з причин, чому я так прагнув сього завдання…
— А чому вам не можна насилати чари? — запитав Гаррі.
— Ну… я також вчивси у Гоґвортсі, але мене… е-е… відрахували, якщо чесно. Третого року. Зламали навпіл мою чарівну паличку і таке інше. Але Дамблдор дозволив мені зостатиси охоронцем дичини. Йой, яка то файна людина, Дамблдор!
— А чому вас відрахували?
— Уже пізно, а завтра в нас купа роботи, — згадав раптом Геґрід. — Треба піти до міста, купити тобі книжки і ще дещо. — Він скинув свого грубого чорного плаща і жбурнув його Гаррі. — Можеш си накрити, — сказав він. — Не зважай, як там щось си заворушит. Я міг лишити в кишенях пару мишок.