Гаррi Поттер i фiлософський камiнь
Усередині їх чекало жахіття: тхнуло водоростями, у шпарах між колодами завивав вітер, у вогкому каміні не було жодного поліна. Халупа мала всього дві кімнати.
Провіант дядька Вернона складався з торбинки чипсів на кожного й чотирьох бананів. Дядько спробував розпалити вогонь, але порожні торбинки з-під чипсів лише чаділи і морщились.
— От тепер би згодилися ті листи, га? — бадьоро пожартував він.
Дядько перебував у чудовому настрої. Звичайно ж, йому здавалося, ніби тепер ніхто сюди не добереться, щоб доставити під час шторму пошту. Гаррі в душі погоджувався з ним, хоча така думка його зовсім не тішила.
Настала ніч, і навкруги забушував обіцяний шторм. Бризки з височенних хвиль долітали до стін халупи, а шалений вітер шарпав каламутні шибки. Тітка Петунія знайшла в другій кімнаті кілька запліснявілих ковдр і влаштувала для Дадлі ліжко на поточеній міллю канапі. Разом із дядьком Верноном вона вляглася на горбкувате ліжко в другій кімнаті, а Гаррі був змушений шукати собі місце на підлозі, де він і скрутився під тоненьким пошарпаним ряденцем.
Шторм лютував що далі, то несамовитіше, і Гаррі не міг заснути. Він тремтів і перевертався, щоб влаштуватися вигідніше, а в животі йому бурчало з голоду. Коли десь опівночі почалася гроза, низькі розкоти грому заглушили хропіння Дадлі. Освітлений циферблат годинника, що звисав з канапи разом із жирним зап'ястком Дадлі, показував, що за десять хвилин Гаррі виповниться одинадцять років.
Гаррі лежав і дивився, як з кожною секундою наближається його день народження, — цікаво, чи згадають про нього Дурслі, і де тепер автор усіх тих листів?
Лишилося п'ять хвилин. Надворі щось зарипіло, і Гаррі насторожився — а що, як завалиться дах? Хоча тоді, напевне, стало б тепліше. Чотири хвилини… Може, коли вони повернуться, в будинку на Прівіт-драйв буде стільки листів, що він зуміє поцупити бодай одного?
Ще три хвилини… Чи це море з такою силою гупає в скелю?.. Дві хвилини… Що то за дивний хрускіт?.. Може, то відколовся і впав у море шматок скелі?
Ще хвилина, і йому буде одинадцять. Тридцять секунд… двадцять… десять, дев'ять… — може, розбудити Дадлі, просто, щоб подратувати його, — три… дві… одна…
БУМ!!!
Здригнулася вся халупа, і Гаррі рвучко сів на підлогу, дивлячись на двері. Знадвору хтось стукав, Щоб його впустили.