Пригоди барона Мюнхаузена

ОДИН СУПРОТИ ТИСЯЧІ 
Я так і сказав генералові: – Не треба мені ні орденів, ані чинів! Я допомагаю вам по-дружньому, безкорисливо. Просто я люблю англійців.
– Спасибі тобі, друже Мюнхаузен! – сказав генерал, ще раз потискуючи мені руки.– Допомагай нам, будь ласка, й надалі.
– Залюбки,– відповів я і поплескав старого по плечу.– Я радий служити британському народові.
Незабаром мені знову випала нагода допомогти моїм друзям англійцям.
Я перевдягнувся іспанським священиком і, коли настала ніч, прокрався у ворожий табір.
Іспанці спали як убиті, і ніхто не побачив мене. Я тихенько взявся до роботи: пішов туди, де стояли їхні страшні гармати, і швиденько-швиденько почав кидати ці гармати в море одну за одною – геть далі від берега.
Це було не так-то легко, бо всіх гармат було понад триста.
Упоравшись із гарматами, я постягав насеред табору всі дерев'яні тачки, брички, вози, гарби, які тільки в таборі знайшлися, скидав їх на одну купу й підпалив.
Вони спалахнули, як порох. Почалася страшенна пожежа.
Іспанці прокинулися і з відчаю забігали по табору.
їм з переляку здалося, що вночі у їхньому таборі побувало сім чи вісім англійських полків.
Вони не могли й подумати, що цей розгром вчинила одна людина.
Іспанський головнокомандувач від жаху кинувся тікати і, не спиняючись, біг два тижні, аж поки добіг до Мадріда.
Усе його військо чкурнуло за ним, не сміючи навіть озирнутися назад.
Таким чином, завдяки моїй хоробрості, англійці остаточно зломили ворога.
– Що б ми робили без Мюнхаузена? – казали вони і, тиснучи мені руки, називали мене рятівником англійської армії.
Англійці були такі вдячні мені за подану допомогу, що запросили мене до Лондона погостювати.
Я охоче поселився в Англії, і гадки не маючи про те, які пригоди чекають на мене в цій країні.