Пригоди барона Мюнхаузена

У РИБ'ЯЧОМУ ЧЕРЕВІ 
Через тиждень ми прибули до Італії.
Був сонячний, ясний день, і я пішов на берег Середземного моря купатися. Вода була тепла. Я чудовий плавець і заплив далеко від берега.
Коли бачу – просто на мене пливе величезна рибина, широко роззявивши пащу!
Що робити? Дременути від неї неможливо, а тому я зібгався клубком і кинувся в її роззявлену пащу, щоб чимшвидше проскочити повз гострі зуби і зразу опинитися в шлунку.
Не кожному б сяйнула отака дотепна хитрість, але я взагалі людина дотепна і, як ви знаєте, дуже винахідлива.
У шлунку в рибини було дуже темно, але затишно і тепло.
Я почав ходити в цій пітьмі, прогулюватися туди-сюди і незабаром помітив, що це дуже не подобається рибині. Тоді я почав навмисно тупати ногами, стрибати й танцювати, як шалений, щоб добряче попомучити її.
Рибина заволала з болю і висунула з води свій величезний писок.
Невдовзі її помітили з італійського корабля, що пропливав поблизу.
Оцього я й хотів! Моряки вбили її гарпуном, а потім витягли до себе на палубу і почали радитися, як їм найкраще розрубати незвичайну здобич.
Я сидів усередині і, правду сказати, тремтів з переляку. Я боявся, щоб ці люди не розрубали й мене вкупі з рибиною.
Це було б жахливо!
Але, на щастя, їхні сокири не зачепили мене.
Тільки-но блиснуло перше світло, я почав голосно кричати чистісінькою італійською мовою (о, я знаю італійську чудово!), що я радий бачити цих добрих людей, які визволили мене з моєї задушливої темниці.
Почувши людський голос із риб'ячого черева, матроси поніміли з жаху.
Вони ще дужче здивувалися, коли з риб'ячої пащі вискочив я і привітав їх люб'язним уклоном.