Пригоди барона Мюнхаузена

КОНІ ПІД ПАХВАМИ, КАРЕТА НА ПЛЕЧАХ 
Незабаром турки пустили мене на волю і разом з іншими полоненими вирядили назад до Петербурга.
Але я вирішив виїхати з Росії, сів у карету й подався на батьківщину. Зима того року була дуже холодна. Навіть сонце застудилося, відморозило щоки, і його напав нежить. А коли сонце застуджене, від нього замість тепла йде холод. Можете собі уявити, як я промерз у своїй кареті!
Дорога була вузька, обабіч тяглися паркани. Я наказав своєму візникові просурмити в ріжок, щоб зустрічні екіпажі підождали, поки ми проїдемо, бо на такій вузькій дорозі ми б не розминулися.
Візник виконав мій наказ. Він узяв ріжок і почав дмухати. Дмухав, дмухав, дмухав, але з ріжка не вилетіло й звуку! А тим часом назустріч нам їхав великий екіпаж.
Нічого не вдієш, вилізаю я з карети і випрягаю своїх коней. Потім завдаю карету собі на плечі – а карета добре навантажена! – і одним махом перескакую через паркан. Другий стрибок – і я переношу карету знову на дорогу, але вже позаду екіпажа.
Це було нелегко навіть мені, а ви знаєте, який з мене силач.
Трохи відпочивши, я повертаюся до своїх коней, беру їх собі попід пахви і такими ж двома стрибками переношу назад до карети. Під час цих стрибків один кінь почав несамовито брикатися.
Це було не дуже зручно. Але я засунув його задні ноги в кишеню свого сюртука, і йому хоч-не-хоч довелося присмирніти.
Потім я запріг коней у карету і спокійно доїхав до найближчого готелю.
Приємно було зігрітися після такого лютого морозу і відпочити після важкої роботи!