Пригоди барона Мюнхаузена

БДЖОЛИНИЙ ПАСТУХ ТА ВЕДМЕДІ 
Але ні сила, ні хоробрість не врятували мене від лихої напасті.
Якось після бою турки оточили мене і, хоч я бився, як тигр, а все ж потрапив до них у полон.
Вони зв'язали мене і продали в рабство.
Для мене почалися чорні дні. Правда, роботу мені давали неважку, але дуже нудну й надокучливу: мене призначили пасти бджіл. Щоранку я мусив виганяти султанових бджіл на моріжок і пасти їх цілий день, а ввечері знов заганяти у вулики.
Спочатку все було добре, але якось, перелічивши своїх бджіл, я помітив, що однієї не вистачає.
Я пішов шукати її і незабаром побачив, що на неї напали два величезні ведмеді, які, певно, хотіли розірвати її навпіл і поласувати її солодким медом. У мене не було з собою ніякої зброї – лише маленька срібна сокирка.
Я розмахнувся і шпурнув цю сокирку в жадібних звірів, щоб злякати їх і визволити бідолашну бджілку. Ведмеді кинулись тікати, і бджілку було врятовано. Але, на жаль, я дуже вже розмахнувся своєю могутньою рукою і кинув сокирку так, що вона залетіла на Місяць. Атож, на Місяць. Ви хитаєте головою й смієтесь, а мені тоді було не до сміху.
Я замислився.
Що ж його робити? Де взяти таку довгу драбину, щоб дістатися аж на Місяць?