«…И я увидел другого зверя», или два года в Кремле
Післямова
Вельмиповажні запорожці!Ось Ви і перегорнули останню сторінку.
З хвилюванням неофіта осмілився запропонувати Вашій високій увазі сю книгу про діла, минулі, недавні і нинішні. Як солдат, що не втікає очима від Вашого прямого і суворого запитання: що ж воно, чоловіче, було, сталося, є та ще буде?
Комусь таки доведеться починати звіт за сподіяне і скоєне «перебудовою», до якої і сам причетний. Та й усі ми певною мірою дотичні. Отже, починаю з себе, з надією подвигнути й інших до чесного, жорстокого самоаналізу. Не задля дрібного самокопирсання, а щоб віднайти і хоч би пунктирно позначити помилки, аби їх не повторити в грядущому.
Вибух, іменований «путчем», який розколов час і наші життєписи на «до» і «після», застав мене в Запоріжжі. Можливо, саме з того минулорічного серпня, хай і підсвідомо, зародився задум цієї гіркої книги.
Не каюсь, що повірив першопочатковим гаслам оновлення: вони й справді були благородні. Не побиваюсь за всім поспіль минулим, включаючи й унітарний Союз: незалежність України — це справді дар Божий, який ми вистраждали разом — і українці, і всі народи, що живуть та діють під її небесами. Одначе і не знімаю з себе вини за те, що не зумів передбачити чийсь підступний замір: з одної залежності заманити нас в іншу, закордонного гатунку. А заодне — розстріляти наше минуле, відібрати смисл життя цілих поколінь, які будували і вмирали за Вітчизну, за нас з вами, а нині, зневажувані й обпльовані, опинилися за межою бідності. Будемо одверті: ми таки й справді не догледіли, що нас вперто повертають назад, у світ, де править експлуатація людини людиною. І от вам наслідки: ллється кров міжнаціонального розбрату, мораль суспільства впала за нульову познаку аж до того, коли вже наших дівчат — майбутніх матерів — продають в закордонні борделі. А національна література, мистецтво, кіно майже зникають з духовного обрію…
Та годі побиватися! Запорожці зазнавали і не таких ударів долі, і все ж виходили переможцями, бо твердо стояли на своїй землі, могутньо стояли за віру предків, за власну волю і долю, за вашу і нашу свободу.
На цій священній землі, политій кровію великих наших предтеч, вірую: ми здолаємо і цю руїну! І свідок цьому — Хортиця, яку неоднораз брали в полон, але ніколи і нікому не вдавалось і не вдасться здолати Дух її!
Доземно вклоняюсь вам, славні запорожці! І хай вашому могутньому Козацькому Роду не буде переводу — нині, і прісно, і вовіки-віків! З надією на світлу будуччину справдні Незалежної України і всіх її народів, не зважаючи на національну приналежність і віросповідання.
Ваш