Тореадори з Васюкiвки
А з саду лунав веселий весiльний галас, регiт, пiснi. Нiхто не бачив, не знав i не пiдозрював, що тут коїться… I як не гукай — нiхто не почує.
— Сiно, сiно вiдгребти треба! Щоб далi не займалося! — почув я раптом голос… Гребенючки.
Я обернувся. Жмутом гiлок вона квапливо одгрiбала сiно, яке ще не загорiлося. Правильно! Спершу треба перепинити шлях вогню, щоб не ширився далi, а тодi вже гасити. Я кинувся допомагати їй. Павлуша теж.
Як потiм з'ясувалося, оголосивши по радiо, вона зразу побiгла шукати нас. I бачила, як тягло нас по полю, як спалахнув змiй. I побiгла нам на допомогу.
Ми швиденько одгребли сiно i кинулися знову в бiй з вогнем.
Утрьох справа пiшла краще. Вогонь почав потроху вiдступати. Вже бiльше було диму, який несамовито їв очi, так що сльози струменiли по щоках безперестанку. Але ми, незважаючи нi на що, з усiх сил боролися з вогнем. I нарештi вiн скоривсь i згас. Ми ще довго ходили по згарищу, затоптуючи жаринки, щоб не розгорiлося знову.
I от усе скiнчено.
Знеможенi, ми посiдали на землю i сидiли мовчки, тiльки перезиралися, важко дихаючи.
Обличчя в нас були закiптюженi, аж чорнi, попалений одяг звисав клаптями. Я глянув на Гребенючку i усмiхнувся. А вона таки молодець. Справдi-таки молодець! Їй-богу! Не кинула нас у бiдi, не втекла, не злякалася вогню. Навпаки! Билася з полум'ям, як… як тигриця. Молодчинка!
I я подумав: «Цiкаво, мабуть, було б намалювати таку картину: сидять троє пiсля того, як загасили пожежу, — обiдранi, бруднi, закiптюженi, але щасливi, як солдати-переможцi…»
I ще я подумав, що, мабуть, i Гребенючка, i Павлуша стануть-таки художниками. Ну, що ж. Хай! А чого, як є здiбностi? Бач, якого ж змiя розмалював Павлуша. Красота, а не змiй був.
I раптом у мене виникла несподiвана думка: хоч би ким ми стали в життi, а солдатами ми станемо обов'язково. Це точно. Кiнчимо школу i пiдемо в армiю. I, може, навiть попадемо в цi табори, що в нашому лiсi. До полковника Соболя.
Ото було б здорово!
I будемо ми з Павлушею дружити наймiцнiшою, найвiрнiшою солдатською дружбою — до останньої краплi кровi.
Ну, а… Ганька? Гребенючка?
Ну, що ж, хай буде й Ганька!
Хай буде Ганька-кулеметниця! Як у «Чапаєвi».
Хай!
