Острів злочинців
А де ж все-таки сховано Бурштинову кімнату? Може, в якомусь бункері під руїнами крулевецьких будинків, знищених війною?
Одному радянському журналістові пощастило знайти приватні листи доктора Роде, в яких він писав, що в зв'язку з підходом Радянської Армії збирається сховати певну частину російських скарбів на території маєтку родини прусських юнкерів Шверінів у Дзікові поблизу Гурова Ілавецького, тобто на землі, що належить тепер польській державі. Доктор Роде — як свідчить лист — навіть їздив навмисне до Дзікова шукати якнайкращого місця для схову безцінних скарбів. Але чи встиг він сховати їх і чи є серед них Бурштинова кімната? Спеціальна комісія довго обстежувала зруйнований палац у Дзікові і парк навколо нього, але не натрапила на сліди скарбів. Колишній Круле-вець, по-теперішньому Калінінград, змінив своє обличчя, замість зруйнованих кварталів повстали нові будинки, пролягли нові вулиці. Здається, просто неможливо натрапити тепер на місце, де були бункери чи підземелля, в яких могли сховати Бурштинову кімнату. Отже, таємниця Бурштинової кімнати чекає на того, хто її розкриє, — закінчив я свою розповідь.
З облич хлопців видно було, що вони слухали надзвичайно уважно. Соколине Око спитав:
— Ви гадаєте, що із скарбами дідича Дуніна сталося щось подібне?
— Не знаю, — стенув я плечима. — Найвірогідніше те, що розповідають люди. Либонь, справді лісничий Габри-щак знав місце, де сховано скарби, і виказав його тільки Барабашеві, а той не встиг дістатися туди, бо загинув на острові. Ви скаржитесь, що тільки в книжках трапляються надзвичайні пригоди. Не шукайте пригод, бо ви їх не знайдете, пригода сама прийде до вас. Тільки вона не любить лінивих. Вона приходить до тих, у кого широко розплющені очі й хто встигає помітити її знак. Хтозна, може і вам вона вже подала той знак? Може, цим знаком була забита сарна, яку ви знайшли? А що ви зробили досі на за-клиій пригоди? Навіть не обшукали лісу, щоб знайти криївку, де, можливо, збираються браконьєри.
Хлопці мовчали, ніби їм стало соромно. А я наговорив усе те не тільки тому, щоб відповісти на питання, яке вони поставили мені на початку нашої розмови. Я мав на меті й власну користь, хотів, щоб саме вони — такі непосидющі й меткі, спостережливі й кмітливі — уважно обшукали ввесь ліс, бо сам я не зміг би цього зробити. Звісно, я мав на увазі не тільки браконьєрів. Адже я знав про щезлі скарби дідича Дуніна куди більше, ніж розповідали про це один одному люди з містечка. Я знав напевно , що скарби тут, у цій місцевості, і що є людина, якій відомо, де саме вони сховані. Ця людина живе в містечку й береже таємницю Дунінових скарбів. Я не знав ні прізвища її, ні ймення, знав тільки, що вона є. І сподівався, що вона відвідає мене найближчим часом, занепокоєна моєю присутністю. Я хотів би дати цій людині зрозуміти, що починаю догадуватися, де сховано скарби, щоб вона узялася діяти проти мене як ворога. Тільки так я міг її здемаскувати.
Вже бралося на ніч. Хлопці попрощались і тихцем вибралися з намету. Один по одному рушили вони стежкою через галявину і за мить зникли в темряві.
А дощ ішов та йшов…