Нові пригоди самоходика

«Це схоже на втечу», — подумав я і повернувся до друзів. І ми відразу ж знайшли Орнітологове житло. Марта виявила щось подібне до стежки від берега Плаского озера в гущавину молодих буків. Захований у зелені листя курінь з гілля так зливався зі своїм оточенням, що його важко було помітити навіть за десять кроків. Орнітолога в курені не було.
— Утік, — сказав Чорний Франек.
Проте ніщо не свідчило про втечу. Навпаки, ми були певні, що господар куреня зараз повернеться, бо він залишив свій акваланг, спальний мішок, величезний рюкзак, який я колись допоміг йому нести. Не було тільки гумового човника й підзорної труби.
— Він на озері, — сказав я. — Ти, Теллю, заховаєшся на березі й даси нам знати, коли він ітиме.
Телль миттю слухняно побіг до озера, а я ще раз уважно обдивився курінь.
— Не бачу тут нічого підозрілого. Я саме так уявляв собі курінь Орнітолога. О, погляньте. Ось навіть книжка про птахів.
Марта взяла книжку, перегорнула сторінку.
— Він — Несправжній Орнітолог, — сказала вона, не знаю вже вкотре. — І книжка ще більше переконує мене в цьому. Адже це популярна брошурка та й годі. З неї він черпає відомості, які виголошував нам. Справжній орнітолог не брав би з собою популярної книжки про птахів, бо сам знає про них куди більше.
Знеможена спекою Бронка захотіла лягти трохи зручніше й присунула надувний матрац Орнітолога.
— О боже! Яке диво! — почув я її придушений від захвату вигук.
Я побачив, як вона чіпляє собі на шию прекрасне бурштинове намисто.
— Лежало під матрацом, — пояснила дівчина. — Хотіла б я знати, де він купив таку красу? Як ви гадаєте, воно із справжнього бурштину?
Я взяв намисто в руки і пильно оглянув.
Не було сумніву: воно оправлене в золото і дуже давньої роботи. Золото вкривав ніби наліт, щоправда, тонкий, його легко можна було зчистити навіть нігтем.
— Це намисто кільканадцять років пролежало в озері… — сказав я.
Запала така тиша, що ми чули дзижчання мух на сонячній галявинці поміж молодими буками.