Сватання на Гончарівці

Алексий.
Тяжко, важко розставатись!
Що ж? Нехай же хоч і прийде.
В ноги їй оттут впаду,
Слізоньками обіллю.
Уляна,
Станьмо ми її молити,
Станьмо жалібно просити:
(Вместе)
Не розлучай нас, мамо рідна!
Ой, дай пожити ще нам, бідним!
Не пий, не пий ти нашої крові,
Не розривай між нас любові!
Уляна.
Умру без тебе, Олексію!
Алексий.
Собі я смерть заподію!
(Вместе)
Алексий.
Горе, лихо і біда!
Не дають.за мене!
Ой Улясю, серце моє,
Не забудь ти мене!
Уляна.
Горе, лихо і біда!
Не дають за тебе!
Олексію, серце моє,
Не покинь ти мене!
Обнимаются.
Стецько (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, і яловичину покришили, а вона і не іде. (Увидев, что любовники обнимаются.) Бач, з ким тут вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуте, з Олексієм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Іди ж, іди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!
Уляна. Та іду, зараз іду. Олексіечку! не втікай відсіля; я швидко вийду. За слізоньками і не їстиму нічого, та й поспішу до тебе. Послідня наша годинонька, тільки і наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор.)
Стецько. Вийдеш, вийдеш, коли то ще пущу. (Подходит к Алексию.) А ти чого тут, пробишака?
Алексий. Чого? Я до Уляни приходив.
Стецько. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!
Алексий. Що? ще і сей став на мене гримати!
Стецько. А то ж і не гримати? Одарка казала: прожени його.
Алексий. Ти мене проженеш? О вражий сину! Через тебе така напасть! (Бросается к нему.)
Стецько, испуганный, бежит; Алексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет.
Задушу анахтемську віру! О! якби не боявсь гріха, тут би і амінь моєму супостатові! (Отталкивает его от себя.) Згинь з очей, католиче!
Стецько, до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит.
Алексий (успокоившись). Дурний і я, що з дурнем зв'язався. Що мені робити? Де ськати помочі? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки підняв! Похожу по горі, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)
Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Алексия, бегает и кричит). Пробі, ратуйте! ратуйте! Хто в бога вірує, ратуйте! Ой, ратуйте!…
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ
Стецько и Прокип с Одаркою выбегают.
Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?
Прокип. Чи не об'їждчики кого з горілкою злапали?
ТЕРЦЕТ
Стецько.
Харцизяка мене бив!
А я й каші ще не їв…
Одарка.
Ось внесу тобі я каші…,
(Уходит.)
Стецько (плачет).
Ги-ги-ги-ги-ги!
Каші хочу, каші, каші!
Прокип.
Ой, ходім ми за лісок,
Там новенький е шинок,
Купимо горілки глек…
Стецько.
Цур тобі із нею, пек!
Каші хочу, каші, каші!
Одарка (приносит ему большой кусок каши).
Отже й каші на шматок.
їж же, сину, та не плач.
Стецько.
Еге! Ось побач:
Я хоч і зовсім
Оцю грудку з'їм,
А плакати ще буду.
Ще-бо мняса я не їв:
Так сього я не забуду.
Одарка.
Ходім до хати ми, ходімі
Тобі мняса я добуду.
Стецько.
Та я і мнясо хоч поїм,
А плакати-таки все буду,
Прокип.
От лихо, лихо і зовсім,
Нігде горілки не добуду!
Уводят Стецька с собою.
 
ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ
Та же улица.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Скорик (выходит с другой стороны дома Прокопова). Што за пріятной оцей Харкові Єй, істинно! і за границею таково не видал!. Таки што хозяїн, то і доброй чалавєк. Той тєбя просіт абедать, другой на кунпанию; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францію і Рассею прахадили, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь-матушка! Та так усі нашаво брата поважають! Ні хрестини, ні свальба у знакомих не буваїть, штоб без меня та абашлось. Правда j то, што уж ніхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.) Павидав-таки світу я на свайом віку! I где-то не пабував? Так куди мужику протів нашаво брата справиться-та, хоч у дружках, ілі у старостах, алі у кумах. Все закони знаю, аттаво і усе ка мне. Вот і у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та і старой Кан-дзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-тз. Вот і будет на табак. (Смеется.) В свєті тольки живи умеючи, а то не пропадьош з голоду. (Поет.)
Лиш умей за дело взяться,
Можно всюди поживляться;
В поле бий, коли, руби,-
Дома денежки бери.
Подпускай девчатам ляси,
Старим бабам балянтраси;
Сам же в. оба лиш смотри,
Да з них денежки бери.
В свєті много чудаков;
Ох! і не без дураков;
Только ім не говори,
Молча деньги з них бери.
Не один на свєті я –
Лекар, купчик і судья
Правдой в свєті не живьот
І, где можно, знай берьот.
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Скорик и Алексий.
Алексий (выходит в задумчивости). Ходив, ходив – а все-таки не знайшов свого щастя. Був і на кладбищі, позавидовав покійникам: їм-то ні печалі, ні воздиханія, як співають дяки. Лежать собі і вже ні об чім не думають; а наш братчик терпи! Думай собі та гадай, та нічого не видумаєш. (Поет.)
Горе, лихо, пропадаю!
Де сховатись від біди?
Смерть найти я де, не знаю;
Від люден куди втекти?