Пафос

— Ходімо назад, — раптом чує вона голос Анджели. — Куди це, мамцю?
— Туди, де ми щойно були.
— Нащо?
— Хочу поворожити на Біблії, — каже Анджела, тягнучи ошелешену Джипсі в бік Католикону. — Там зараз немає нікого, а на поставці біля іконостасу, я помітила, лежить велика храмова Біблія. Я її відкрию навмання, і що буде у першому рядку зліва, те й має збутись…
— Ви геть здуріли, мамцьо, то ж гріх — ворожити на Біблії.
— Нехай.
Джипсі вже не впирається.
Жінки перетинають лунке черево Католикону і підходять до металевого поставця. їм доводиться стати навшпиньки, щоб дотягнутись до книги.
— Казала ж, що нічого не вийде. Вона грецькою написана, — втішено звідомлює Джипсі.
— Не тринди, мала. Хочеш, і тобі поворожимо? -Ні.
— Чому?
— Бо так.
— Боїшся?
— Так.
— Кари Божої?
— Я собі знаю.
— Ти теж вперта? Так?
— Ні, я не вперта.
— А я вперта. Я поворожу.
Анджела відкриває книгу, витягає блокнот і переписує до нього верхній рядок лівої сторінки.
— Зараз знайдемо грецького монаха, — каже вона, — він нам за два шекелі перекладе російською. Вони тут всі знають російську. Не сци, мала…
— Не кажи такого в церкві.
— Я вперта, — знов повторює Анджела. — Господи Боже, яка ж я вперта!
— Це вже точно, — пошепки погоджується Джипсі, і дрібні бганки вкривають її кирпатий, постріляний ластовинням, носик.