Пафос
— Може, я хоча б помиюсь після вагона?
— Ти класно пахнеш. Дуже збудливо.
— Збоченець! — Лінкуска зістрибує з ліжка. — Де в тебе ванна?
— Облом, — розводить руками Лоцман, — ванна, звісно ж, є, але вона не працює: бак пробіт, хвост горіт, но машіна лєтіт…
— А в кого працює?
— У ворогів.
Холодна Хвиля витікає у коридор, знаходить ванну і обстежує пробій.
— У тебе є паяльник для бляхи?
— Це такий плаский, подібний до сокири?
— Атож.
— Є, — Лупатий Трах йде шукати паяльник, наспівуючи:
Мотоцикл, труп мєнта,їжачок і під кущиком дівчинка.«Титан» відремонтовано за годину.
— Так, — каже Фіона, — до роботи. Поки бак промивається від іржі, треба зробити одне маленьке розкодування…
— Упс! В такому настрої? Потім, кицьо, потім, потім… Спочатку ванна, масаж… Я ж уже півгодини розминаю долоні, щоб зробити тобі справжній тайський масаж…
— Дивись, щоб мозоля не виросла. По машинах! — Фіона, сміючись, штовхає його у крісло перед монітором. — В тебе прикольний скрінсервер.
На чорному екрані «Целерона» кожні тридцять секунд вибухає і розлітається кольоровим феєрверком зображення американського прапора.
— Це розкодування — завдання від Офтальмолога?
— Від мене.
Лоцман Залізної річки тяжко крекче й активує Залізного Брата.
— Ось, — партизанка дає реввоєнгакерові дискету. — Цей флопік треба відкрити.
— Відкриваємо… Тут тільки якась мережова адреса і два слова: НЕВСИТИМА ПІВНІЧ.
— Це пароль. Знайди в Мережі заадресовану сторінку і відкрий цим паролем.
— Ото і все? Нецікаво. А я ж був готовий здійснити заради твоїх сталевих оченят несамовитий подвиг, розкодувати і понищити тридцять три рівні захисту, вдертись в базу даних ЦРУ… А тут? Вже і пароль є… Нецікаво.
— Довго чекати?
— Провінційні проблеми з лініями. За три хвилини отримаємо титульну сторінку ворожого сайта. Такий анекдот один гакер каже іншому: «Старий, маю одну проблему. Хочу зробити паролем доступу ім'я свого песика, але ж мене всі переконують, що не рекомендовано». «Так, — підтверджує другий гакер, — ім'я песика буде занадто простою фішкою. Такий пароль шакали зламують за дві секунди». «Але ж я так люблю це ім'я: 35fуD|'/';[;V!»
— Це він так песика назвав? — не розуміє Лінкуска.
— Самітникам веб-пустелі подобаються такі маньєрис-тичні імена.
— Бідний, бідний песик…
Холодна Хвиля піднімає з підлоги книгу (господар квартири третій день перескакує через неї, але забуває підняти), читає на обкладинці: «Аліса у Графстві Сполоханих Прийменників». Вона нащось нюхає книгу: чоловічий запах предмета, довший час замкненого у шкіряному «дипломаті» разом з дезодорантом і пачкою ароматизованих презервативів. «Це не запах Траха!» — визначає дівчина. Wow! Вона мружиться від легенького хтивого поштовху у між-ніжжі…
— Соnnected!
На екрані з'являється знак, складений з переплетених свастик. Під ним, у пащі апокаліптичного звіра, мерехтить паролеве вікно.
— Фашисти? — дивується Трах.
— Уводи парольку.
— Гоп! — каже Лоцман, відкриваючи наступну сторінку сайта. — Але цей факаний смітник повен шифрованої чортівні… Цифрові квадрати…В тебе до цих ребусів теж є паролі?
— Немає. Жодного. Спробуй щось зробити, поки я відмокну у ванні. Це дуже важливо для справи. — Фіона цілує реввоєнгакера у потилицю. — В жізні всєгда єсть мєсто подвіґу, таваріщ Лупатий Трах…