Пафос

Можливо, саме атенололовий сейф рятує Корвата від вульгарного поспіху викладацьких конотацій, від приступу ерудиції, і він не намагається зіпсувати це миттєве об'явлення конвульсивною красою Бретона, судомними синусоїдами Батая, іншими екскурсами на літературне звалище і цим перемагає.
— У Вас все? — питає він Альону.
Альона мовчки хитає головою. Вона невдоволена собою, своєю неспроможністю підшукати більш точні і влучні слова, образи, сентенції, повідомити Магді, студентам, занудному викладачеві про справжнє, котре так легко відчувається без слів-посередників. У своєму зніяковінні вона приваблива і сексуальна — красиве зграбне інтерцидне  звірятко, розлючене невдалим стрибком. Вона зустрічає вдячний погляд Магди і заспокоюється, сходить з кафедри.
«Цікаво, — думає Корват, — коли вона дивиться на Магду крізь ці кумедні жовті окуляри, якого кольору бачиться їй Магдина шкіра? Жовтого? Помаранчевого? Стронціанового? Їй це подобається?»