Гулівер і боса віконтеса

   Ось це справді смішно. Ти все більше сприймаєш себе хлопчиком.
   Адже були дуже добрі часи. Ось як Гулівер був у королівстві чаклунів, які могли навіть викликати душі мертвих. Тоді навіть помирати стало нестрашно - отже, інші душі є, і життя й після смерті триває.
   Ось наскільки так здорово.
   Хлопчик продовжував шльопати босими ніжками по доріжці і заспівав, скелячи дитячі зубки;
   Добридень Мамо! Вже вкотре намагаюся написати тобі. Ось і зараз ти переді мною і начебто всі проблеми йдуть.
   По небу пливе місяць, на вулиці тиша,
   А в хаті не спить тільки мама.
   І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
   Повір, що ніхто інший, лише мама.
   І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
   Повір, що ніхто інший, лише мама.
   І якщо коли-небудь нас полюбить хто-небудь,
   То сльози втре, зрозуміє - тільки мама.
   І якщо колись вирушимо в далеку дорогу,
   То на нас чекатиме одна тільки мама.
   І якщо колись вирушимо в далеку дорогу,
   То на нас чекатиме одна тільки мама.
   Як ми маємо справи? Та якось усі розбрелися. Анька померла, а Стюарди розлучилися. Та якось все в метушні справ. Мама! Ти чому мовчиш?
   По небу пливе місяць, на вулиці тиша,
   А в хаті не спить тільки мама.
   І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
   Повір, що ніхто інший, лише мама.
   Ось і цього разу нічого не вийшло у мене з листом. Мамо, але я обов'язково напишу, обов'язково. Прости мене.
   І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
   Повір, що ніхто інший, лише мама.
   І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,
   Повір, що ніхто інший, лише мама.
   Дівчинка хихикнула і відзначила:
 
   - Такі вже справи... Ти про маму подумав. А ми не маємо ні мами, ні тата?
   Гулівер здивувався:
   - Ого! А це як? Як ви з'являєтеся на світ?
   Віконтеса з усмішкою відповіла:
   - У людей дітей приносить лелека. А у нас казковий дракон. Тільки у людей казка про лелеку лише вигадка для маленьких дітей, а у нас справжній дракон. Оскільки ми також смертні, і нам треба час від часу поповнювати своє населення.
   Хлопчик-капітан помітив:
   - Тисяча років життя - це так мало! Особливо якщо ти завжди повний сил і енергії!
   Дівчинка згідно кивнула:
   - Хай пролетить миттєво! Не встигнеш і озирнутися! Хоча з іншого боку, швидше за все вас продадуть у каменоломні, а там час іде дуже повільно!
   Гулівер узяв і заспівав:
   - Про те, що праця мука,
   Взимку та навесні...
   Лише виняток -
   Коли ти із Сатаною!
   Віконтеса спохмурніла:
   - Ти ж такий завзятий християнин. А тепер уже і про Сатана згадав! Де твоя віра!
   Гулівер відповів:
   - Я звичайно в Бога вірю,
   І люблю Христа всім серцем.
   Отримали ми втрату,
   Але зате має дверцята!
   Дівчинка сердито тупнула босою, маленькою ніжкою і пискнула:
   - Давай заспівай чогось філософ!
   Гулівер знову взяв і заспівав;
   Чуєте громові гуркіт,
   Дике виття прокляття, плач і стогін,
   Це настає час розплати -
   Бій Армагеддон, бій Армагеддон!
   Віконтеса сердито тупнула, своєю маленькою, босою ніжкою і проревела:
   - Мені що такі пісні не подобаються!
   Хлопчик-капітан єхидно посміхнувся:
   - Як не подобаються? Тоді сама і співай, якщо тебе моя музика не в кістку!