Друга книга Хронік Нарнії (цього своєрідного протоєвангелія англійського письменника і філософа-мораліста Клайва Стейплза Люїса) розповідає, що трапилося із чотирма дітьми — Пітером, Сюзан, Едмундом та Люсі, — коли їх на якийсь час відіслано з Лондона.
Будинок старого професора, у якому діти зупинилися, виявився дуже цікавим і навіть чарівним. Бо, як з'ясувалось, через стареньку шафу у порожній кімнаті можна потрапити до дивовижної країни Нарнії. І там діти пережили багато розмаїтих пригод, у яких мали нагоду ліпше пізнати себе, щоденно роблячи вибір поміж добром і злом.
Жодного сумніву: нас залишили самих. Ліпше просто бути не може. Той старий дозволить нам робити все що завгодно , — мовив Пітер до Сюзан, Едмунда та Люсі. Справді, скидалось на те, що старий професор жив у якомусь своєму світі, тому діти кинулись шукати собі розваг у величезному старому будинку, розташованому геть на окраїні. Спершу було до трему цікаво досліджувати той будинок: довгі коридори, нескінченні опочивальні для гостей, ціла низка кімнат із книгами та один здоровенний темний покій, у якому нічого не було, окрім великої старої шафи для одягу. Ага, — подумала собі Люсі, — це варто перевірити . Коли вона пропхалася поміж шуб, що там висіли, то відчула щось м'яке, сипке і страшенно холодне. Потім дівчинка зауважила, що оте холодне щось м'яко сиплеться на неї згори, і збагнула, що опинилась посеред лісу вночі. Під ногами лежав сніг, а в повітрі кружляли сніжинки. Люсі потрапила у незнаний диво-край — Нарнію.